Консультування підприємств щодо відповідності скидів до директив ЄС

Директива — тип законодавчого акту Європейського Союзу, який на відміну від постанови чи рішення, інструментів прямої дії, запроваджується через національне законодавство. Вона зобов’язує державу-члена у певний термін вжити заходів, спрямованих на досягнення визначених у ній цілей.

Метою Директив (наприклад таких, як Директива 2006/11/ЄС від 15 лютого 2006 року «Про забруднення, спричинене деякими небезпечними речовинами, що скидаються до водного середовища Співтовариства» та Директива 96/61/ЄС від 24 вересня 1996 року «Щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень», які розроблені відповідно до Водного кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища») є досягнення всеохоплюючого запобігання та контролю забруднення, спричиненого певними напрямами діяльності. Вони передбачають механізми, запроваджені з метою запобігання, або, де такої можливості не передбачається, зменшення викидів в атмосферу, воду та ґрунт, спричинених наслідками діяльності певних підприємств, включаючи механізми контролю відходів з метою досягнення високого рівня захисту навколишнього середовища в цілому без шкоди для Директиви 85/337/ЄС та інших відповідних положень Співтовариства.

Ці Директиви застосовуються до:

  • континентальних поверхневих вод;
  • територіального моря;
  • внутрішніх морських вод.

До Директиви 2006/11/ЄС від 15 лютого 2006 року додаються переліки шкідливих речовин. Перелік I включає окремі речовини, що належать до певних родин та груп речовин, обраних переважно на основі токсичності, стійкості та біонакопичуваності, за винятком біологічно нешкідливих речовин або речовин, які швидко перетворюються на біологічно безпечні речовини:

  1. органогалогенні сполуки та речовини, що здатні утворювати такі сполуки у водному середовищі;
  2. органофосфорні сполуки;
  3. органоїдні сполуки;
  4. речовини, які, як було доведено, мають канцерогенний вміст у або за посередництва водного середовища;
  5. ртуть та її сполуки;
  6. кадмій та його сполуки;
  7. стійкі нафтопродукти та гідрокарбони нафтового походження;
  8. стійкі синтетичні речовини, що мають змогу триматися на поверхні води, залишатися в суспензії або занурюватися, і які можуть інтерферувати з будь-яким водним використанням.

До Переліку II належать:

  1. Металоїди та метали, а також їх сполучення: цинк, селен, олово, ванадій, мідь, миш’як, барій, кобальт, нікель, сурма, берилій, талій, хром, молібден, бор, телур, свинець, титан, уран, срібло.
  2. Двоокиси та їхні похідні, що не подаються в Переліку I.
  3. Речовини, що мають шкідливий вплив на смак та/чи запах продуктів, що походять з водного середовища та призначаються для споживання людиною, та сполуки, здатні призвести до появи таких речовин у воді.
  4. Токсичні чи стійкі органічні сполуки кремнію та речовин, здатних призвести до появи таких сполук у воді, за винятком тих, що є біологічно нешкідливими або швидко перетворюються у водному середовищі на безпечні речовини.
  5. Неорганічні сполуки фосфору та елементарний фосфор.
  6. Нестійкі нафтові продукти та гідрокарбони нафтового походження.
  7. Ціаніди, флориди.
  8. Речовини, що мають шкідливий вплив на баланс водню, особливо: амоній, нітрити.
Зв'язатися з нами